На цій сторінці ви знайдете наші 12 ключових тем і вимоги, за які я боротимуся в Abgeordnetenhaus (Палата депутатів Берліна). Чогось важливого бракує? Напишіть мені і скажіть, що ви про це думаєте.
(Торкніться вимоги, щоб дізнатися більше)
Зупинити орендне божевілля
Житло — це право, а не об’єкт спекуляцій. У Gropiusstadt уже роками живуть протилежне.
Walter Gropius планував тут колись майбутнє: близько 18.500 квартир, на 90 % соціальних, доступних для всіх. Але в 90-ті роки Senat (уряд федеральної землі Берлін) розпродав комунальне житлове товариство за безцінь. Сьогодні цілі вулиці належать концернам на кшталт Deutsche Wohnen і Vonovia. Лише за п’ять років близько 20.000 соціальних квартир випали з-під цінової межі, а за коаліції CDU і SPD орендна плата зросла майже в кожній квартирі, що належить землі, аж до 11 %.
Берлінки і берлінці давно вирішили: на Volksentscheid (всенародний референдум) чітка більшість проголосувала за те, щоб усуспільнити Deutsche Wohnen & Co. Але коаліція CDU і SPD ухвалила беззубий рамковий закон і не усуспільнила жодної квартири — а тепер федеральний уряд Мерца ще й окремим законом ставить усуспільненню шлагбаум. Це напад на демократичну волю тутешніх людей. Нам активно заважають, щоб Vonovia і Deutsche Wohnen могли гарантувати своїм інвесторам іще більше певності — щоб наша домівка залишалася об’єктом спекуляцій задля їхніх прибутків.
Цього ми не стерпимо. Конкретно я борюся за:
Volksentscheid виграно, правові питання з’ясовано. DIE LINKE — єдина партія, яка втілить його без жодних компромісів: закон про усуспільнення житла вже в перший рік роботи уряду — попри кожен маневр відтягування з боку коаліції CDU і SPD та попри блокаду уряду Мерца на федеральному рівні.
У перші 100 днів — заморожування плати в приблизно 400.000 квартирах, що належать землі, а далі щонайбільше 1 % підвищення на рік. Завищену плату знизимо, орендне лихварство переслідуватимемо послідовно — з новим земельним відомством захисту наймачів, яке справді має важелі.
Два мільярди євро щороку на 7.500 нових комунальних квартир — назавжди доступних, від 6 до 12 євро, і відкритих для двох третин домогосподарств. До того ж програма дій для великих житлових масивів на кшталт нашого: ремонт без підвищення орендної плати, більше зелені, краще освітлення.
Добрі школи, сильна молодь
Як багаторічний репетитор я знаю: успіх у навчанні в Німеччині досі надто сильно залежить від гаманця батьків.
Десять років я давав додаткові уроки дітям і підліткам і щодня бачив, як багато можливо, коли хтось вірить у дитину — і як швидко шанси зникають, коли поруч немає нікого. Поки коаліція CDU і SPD береться за червоний олівець у школах, молодіжній роботі та вишах, саме там росте наступне покоління. Це не доля, а політичне рішення про те, у кого вкладати гроші.
Тому в Abgeordnetenhaus я борюся за:
Інвестиційна програма проти накопичених ремонтів замість червоного олівця в освіті: відремонтовані школи, достатньо персоналу і надійна група подовженого дня. Зламані туалети й зірвані уроки в багатому місті — річ неприпустима.
Безкоштовна допомога в навчанні для кожної дитини, збереження безкоштовного учнівського проїзного, BAföG (державна підтримка тих, хто вчиться), не залежний від доходу батьків. Освіта ніколи не сміє розбиватися об банківський рахунок батьків — я надто добре знаю, чим це закінчується.
Вони — фундамент Kiez (так у Берліні називають свій квартал), у якому добре живеться, а для багатьох підлітків часто єдиний прихисток. Регулярно перевіреними стандартами безпеки і освітніми пропозиціями ми створюємо простори, де молодь може краще розправити крила. Надійно профінансовані, а не принесені в жертву бюджетові економії.
Боротьба з бідністю в нашому кварталі
дітей у Gropiusstadt зростають у сім’ях, які залежать від Grundsicherung (базова соціальна допомога), — більше ніж кожна третя дитина.
Це число описує не чужих людей. Воно описує сім’ї з нашої вулиці, дітей з нашої Kita, з нашої школи. Бідність тут — не особиста поразка, а результат політики, яка задовго дивилася вбік, а потім ще й урізала. DIE LINKE робить навпаки: конкретна допомога, яка доходить до буденності.
Із моєї щоденної роботи зі зверненнями громадян і з наших соціальних годин прийому я знаю, як багато важить, коли хтось дбає про звичайних людей і поза стінами парламенту. Саме це і є добра політика — і саме так я її роблю.
Тому я обстоюю:
Здорові страви від 3 євро просто в кварталі — водночас проти бідності і проти самотності. І безкоштовний обід у всіх школах та Kitas, щоб жодна дитина не вчилася голодною.
Коаліція CDU і SPD зробила Sozialticket (пільговий проїзний для людей з малим доходом) дорожчим. Ми повертаємо його до 9 євро і просуваємо Kindergrundsicherung (гарантовану базову виплату на дитину) через Bundesrat (палату федеральних земель) — мобільність і сама можливість прожити не можуть залежати від товщини гаманця.
Привести офіційні норми витрат на житло у відповідність до реальної орендної плати і посилити квартальну соціальну роботу, яка знає свій район і встигає до сімей раніше, ніж складна ситуація стане безвихідною.
Проти расизму і фашизму — ані п’яді землі
Neukölln строкатий і різноманітний — і водночас зблизька знає і побутовий расизм, і правий терор.
Расизм зачіпає багатьох мешканок і мешканців Neukölln щодня — громади мігрантів, чорношкірих людей, єврейську, мусульманську і багато інших. Він виявляється не лише в окремих упередженнях, а в структурній нерівності: під час пошуку житла і роботи, у системі освіти, у відомствах. Підприємства мігрантів — кальянні чи пекарні з баклавою — гуртом беруть під загальну підозру і засипають рейдами. Це не якесь крайове явище: так людей нацьковують одне на одного і затуляють справжню соціальну нерівність.
Водночас Neukölln знає правий терор зблизька: так званому Neukölln-Komplex приписують понад 70 злочинів між 2009 і 2021 роками — підпали, погрози і нищення майна, здебільшого проти людей, які виступають проти правих або яких сприймають як мігрантів. Слідча комісія встановила 2026 року серйозні недогляди поліції та юстиції — і все ж досі ніхто по-справжньому не поніс відповідальності.
Тому в Abgeordnetenhaus я борюся за:
Хто тут живе, має жити без страху — байдуже, якого походження, віри чи кольору шкіри. Расистському й людиноненависницькому цькуванню з боку AfD я протистою з усією рішучістю — і в Abgeordnetenhaus, і тут, у кварталі. Хто робить ненависть прийнятною, зустріне в мені твердий опір.
Расизм часто сидить у структурах, а не лише в головах. Я домагаюся розслідування расистських структур у поліції — проти racial profiling, дискримінаційних рейдів і репресій проти мирних протестів. А берлінський Landesantidiskriminierungsgesetz (земельний закон проти дискримінації) має залишитися і стати сильнішим.
Різноманіття Neukölln — люди з понад 160 країн — це наша сила, і всі мають брати участь у житті району на рівних. Годі знущальних перевірок бізнесу мігрантів. А антисемітизмові ми даємо послідовну відсіч, щоб єврейські люди жили в Neukölln безпечно і без страху.
Реєстри і консультаційні центри для постраждалих від правого насильства, політична освіта і самоорганізація мігрантів мають фінансуватися постійно — а розслідування Neukölln-Komplex мусить тривати, доки не будуть наслідки. Фашистам — ані п’яді землі.
Фемінізм і рівноправність
Рівні права, рівна оплата і життя без насильства — для жінок і для всіх, кого патріархальні структури відсувають на край.
За однакову роботу жінки часто отримують менше, частіше працюють на непевних умовах або в неповному часі не з власної волі і додатково несуть на собі більшість турботи про інших. Особливо матері-одиначки в Neukölln перебувають під загрозою бідності. І досі жінки зазнають домашнього і сексуалізованого насильства — аж до вбивств жінок.
Я обстоюю захист усіх людей, яких зачіпає патріархальне насильство. І для мене до цього однозначно належить іще одне: Neukölln — один із найбільш квірних районів Берліна, і таким має залишитися. Лесбійки, геї, бісексуальні, транс- і квір-люди заслуговують на захист і рівні права — без жодних «але».
Тому я борюся за:
Рівна оплата за однакову роботу і кінець дискримінації жінок на непевних умовах та в неповному робочому часі не з власної волі. Турботу про інших треба справедливо розподілити і нарешті визнати як працю.
Більше проєктів для жінок і дівчат, щоб дівчата й молоді жінки жили за власним вибором — а до того критичні до расизму профілактичні проєкти для хлопців і молодих чоловіків. Захист для всіх, кого зачіпає домашнє, сексуалізоване та ґендерно зумовлене насильство.
Я стаю проти витіснення квірних місць — молодіжних клубів, консультацій і safer spaces — і хочу їх підтримувати. І я виявляю солідарність з усіма, хто потерпає від стигматизації та репресій.
Захист клімату, який є соціально справедливим
Захист клімату і життя, яке люди можуть собі дозволити, — це одне й те саме завдання.
Між висотками Gropiusstadt улітку застоюється спека, а для багатьох сімей кожне євро на проїзд відчутне. Коаліція CDU і SPD не виконала навіть власного плану захисту від спеки — план дій без дій.
І поки над автобусами, потягами та безпечними велодоріжками занесено червоний олівець, продовження міської автомагістралі A100 ковтає шалені гроші: 721 мільйон євро за 3,2 кілометра — найдорожча дорога Німеччини. Наступна ділянка, якої вимагає CDU, уже подорожчала з 455 мільйонів до понад мільярда євро. Це скандал: дорого, шкідливо для клімату і рівно навпаки до транспортної реформи. Бетон замість автобуса й поїзда.
Берлін може стати кліматично нейтральним — якщо рахунок не покладуть на наймачок і наймачів.
Тому я обстоюю:
Комунальна програма санації і кінець Modernisierungsumlage (перекладання витрат на модернізацію в орендну плату) — захист клімату, який не жене плату вгору і нікого не виштовхує з кварталу.
Зупинити зростання цін у BVG (берлінське підприємство громадського транспорту) і S-Bahn, зберегти безкоштовний учнівський проїзний і нарешті зняти заборону на планування трамвая до Gropiusstadt. І тут допомагає Sozialticket за 9 євро, за який ми боремося — дешевий проїзд рятує насамперед тих, хто рахує кожне євро.
Зберегти садові ділянки, парки й дерева, зняти асфальт там, де можна, більше тіні проти літньої спеки — і нарешті остаточно врегулювати питання ґрунтових вод у Blumenviertel.
Гідна старість у Gropiusstadt
Багато людей тут пропрацювали ціле життя, а в старості грошей однаково бракує.
Хто розбудував цей квартал, заслуговує на впевненість, добрий догляд і людське товариство. Але зростання орендної плати, тонкі пенсії й відступ держави з районів б’ють по старших людях тут особливо боляче.
Старіти гідно — це питання поваги. І питання правильної політики.
Тому я борюся за:
Посилити земельні клініки на кшталт Vivantes — справедливими зарплатами і достатнім персоналом — і назавжди залишити базові послуги у спільній власності, замість віддавати їх приватним концернам.
Захист від виштовхування, перебудова квартир під потреби літніх людей із збереженою межею плати та ініціатива в Bundesrat проти виселень і розірвання договорів через «власну потребу» господаря.
Kiezkantinen, клуби для літніх людей і місця зустрічей як теплі, відкриті простори: там, де в старості нікого не залишають самого і де народжується сусідство.
Жити самостійно — з інвалідністю і без неї
Люди з інвалідністю належать до серця нашого кварталу, а не до його краю.
У дійсності це часто виглядає інакше. У майстернях люди з інвалідністю працюють у середньому за 1,46 євро на годину, бо на них не поширюється мінімальна зарплата — це визиск, а не оплата праці. До того ж бракує безбар’єрності, шкільна система відсортовує, а перспектив на звичайному ринку праці майже немає.
Хто хоче віддати все, того гальмують. Участь у житті не сміє бути привілеєм.
Тому я борюся за:
Близько 1,46 євро на годину в майстернях — це скандал. Я хочу справедливої оплати, мінімальної зарплати також для людей з інвалідністю і реальних шляхів на звичайний ринок праці, бо вони роблять добру і потрібну роботу, яку треба чесно оплачувати. Робота — це робота, для всіх нас!
Конкретно це означає: усі автобусні зупинки безбар’єрні до 2030 року, інвестиційний наступ заради безбар’єрних і малобар’єрних квартир, доступні відомства й вокзали з ліфтами, які працюють — і більше місць навчання та роботи для людей з інвалідністю в адміністрації. Участь у житті не сміє розбиватися об одну сходинку.
Спільне навчання від самого початку замість відсортовування, а до того асистенція і консультації, які роблять самостійне життя можливим: у школі, у професійному навчанні, на роботі й у побуті.
Мир і солідарність без кордонів
Позиція і рішучість — фундамент послідовної політики миру.
Німеччина 2024 року схвалила рекордний експорт озброєнь приблизно на 13,3 мільярда євро, а 2025 року до цього додалося ще близько 12 мільярдів — серед іншого постачання державам, що ведуть війну, як-от Ізраїлю, у розпал війни проти палестинського населення в Газі та ескалації на всьому Близькому Сході. Поки мільярди течуть у зброю, тут бракує грошей на Kitas, догляд і доступне житло. Для України, як і для Близького Сходу, діє одне: потрібні припинення вогню, дипломатія і гуманітарна допомога, а не все нові й нові постачання зброї. Мир — питання не світової кон’юнктури, а позиції, і вона починається в нас, у кварталі.
Бо війни, про які вирішують деінде, мають обличчя в нашому сусідстві: це люди, які втекли від них і знайшли тут нову домівку. Gropiusstadt строкатий і міжнародний, і це сила.
Як відповідальний за звернення громадян у команді нашого депутата Бундестагу Ferat Koçak я знову і знову бачив, як людей, що зробили все правильно і заслужили право на перебування, підштовхували до виїзду. Притулок — це право людини, а жорсткий курс уряду врешті зіграв лише на руку AfD.
Тому я борюся за:
Жодного євро і жодної зброї воюючим сторонам. Берлін мусить через Bundesrat тиснути на припинення експорту озброєнь у зони війни й кризи — і цивільним застереженням (Zivilklausel) подбати, щоб публічні гроші й берлінські виші служили миру, а не озброєнню. Хто постачає зброю у війни, бере на себе співвідповідальність.
Притулок — це право людини. Хто тікає від війни і переслідування, того в Берліні безпечно приймуть, добре інтегрують і не депортують протиправно. Seebrücke має нашу повну підтримку.
Партнерства міст і спільні проєкти з глобальним Півднем, зокрема й у захисті клімату — і чесне опрацювання колоніальної спадщини, від назв вулиць до вшанування пам’яті. Те, що ми показуємо тут, світить далеко.
Цифровізація для всіх
Цифровізацію Берлін проспав уже не раз.
Двадцять років економії залишили нам адміністрацію, де на запис у Bürgeramt (районне відомство у справах громадян: реєстрація місця проживання, документи) чекають тижнями, а заяви тонуть між стосами паперу. Цифровізація не є самоціллю — вона має полегшувати людям життя і не сміє нікого лишати позаду лише тому, що бракує грошей або знань.
Тому я борюся за:
Bürgerämter і відомства — швидко і повністю в цифрі, з електронною справою і наскрізними онлайн-процесами без стрибків між папером і комп’ютером, щоб ніхто більше не брав відпустку заради одного візиту.
Публічний Wi-Fi, пристрої та безкоштовні курси, щоб встигали й старші люди, і сім’ї з малими доходами. Цифровізація не сміє нікого лишати позаду.
Ставка на відкритий код і сильний захист даних замість дорогої залежності від концернів — із фондом для програм, що служать спільному добру, і платформами участі в громадських руках, щоб цифрове місто належало нам самим.
Культура належить кожному кварталу
Мистецтво і культура не сміють бути розкішшю. Вони розповідають наші історії, наші надії та бажання.
Саме на культурі коаліція CDU і SPD ріже найжорсткіше — і водночас роздала мільйони дотацій без жодної перевірки, почасти щойно заснованим об’єднанням. Земельна рахункова палата назвала це «очевидно протиправним», а сенаторка з питань культури мусила піти у відставку.
Поки незалежній сцені перекривають гроші, вони течуть за панським звичаєм — кому пан захоче. Саме в такому строкатому кварталі, як наш, культура є тим місцем, де люди сходяться разом.
Тому я обстоюю:
Різкі скорочення в культурі та в районах б’ють по малих сценах і по незалежних митцях. Це треба відкликати — а дотації роздавати за ясними критеріями, а не за партійним квитком.
Соціокультурні центри, бібліотеки й пропозиції на місці — не лише в центрі міста, а там, де люди живуть.
Доступні майстерні й репетиційні зали, захист вільних культурних просторів від витіснення і безкоштовний або дешевий доступ до культури для дітей, сімей і старших людей.
Плавання не сміє бути розкішшю
Кожна третя школярка і кожен третій школяр у Neukölln після третього класу не вміє впевнено плавати — а наш Kombibad (басейн із критою і відкритою частинами) у Gropiusstadt працює на межі.
Навчитися плавати так само важливо, як рахувати й писати — у скрутну мить це рятує життя. І все ж дорогоцінний час у воді з’їдає сама дорога до басейну, а безкоштовних курсів бракує. Б’є це насамперед по сім’ях з малими доходами.
А наш Kombibad Gropiusstadt від часу закриття Kombibad Mariendorf тягне основний тягар: будівля потерпає, публічні години плавання витіснені на самий край дня, а з новою тарифною системою плавання стає розкішшю. До того ж спортивні споруди мають величезні борги з ремонтом — тоді як клуби роблять незамінну роботу з дітьми та молоддю.
Тому я борюся за:
Наш басейн треба відремонтувати, і він має відкриватися без обмежень — зі знову зниженими цінами квитків, щоб плавання не стало розкішшю. А на рівні землі я домагаюся ще одного критого басейну для Neukölln, щоб зняти тиск із Gropiusstadt.
Урятувати Schwimmbus (автобус, що возить класи до басейну) і розширити безкоштовні інтенсивні курси, щоб щонайпізніше наприкінці початкової школи кожна дитина впевнено трималася на воді — і нарешті взятися за причини такої високої частки тих, хто плавати не вміє.
Спортивні клуби Neukölln заслуговують на справжнє визнання: безкоштовні спортивні споруди, ліквідація ремонтних боргів, підтримка волонтерства і чесний, прозорий порядок розподілу годин у залах і на майданчиках.
DIE LINKE Neukölln